Згідно з п. 89.1 ст. 89 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ), право податкової застави виникає у таких випадках:

• • якщо платник податків не сплатив у строки, встановлені ПКУ, суму грошового зобов’язання, самостійно визначену у податковій декларації — право виникає з дня, що настає після останнього дня зазначеного строку;

• • якщо платник податків не сплатив у строки, встановлені ПКУ, суму грошового зобов’язання, визначену контролюючим органом — право виникає з моменту виникнення податкового боргу;

• • у випадку, передбаченому п. 100.11 ст. 100 ПКУ, — з дня укладання договору про розстрочення або відстрочення грошових зобов’язань.

Пунктом 100.11 ст. 100 ПКУ визначено, що розстрочення або відстрочення грошового зобов’язання чи податкового боргу надається окремо за кожним податком та збором.

Якщо сума грошового зобов’язання або податкового боргу, заявлена до розстрочення чи відстрочення, становить 1 мільйон гривень і більше, таке розстрочення або відстрочення надається лише за умови:

• • передачі у податкову заставу майна платника, балансова вартість якого дорівнює або перевищує заявлену суму грошового зобов’язання — у разі розстрочення чи відстрочення грошових зобов’язань;

• • перебування у податковій заставі майна платника, балансова вартість якого дорівнює або перевищує суму податкового боргу — у разі розстрочення чи відстрочення податкового боргу.

Строки сплати розстрочених або відстрочених сум (або їх частки) можуть бути перенесені шляхом прийняття окремого рішення та внесення відповідних змін до договорів розстрочення чи відстрочення.

Відповідно до п. 89.2 ст. 89 ПКУ, з урахуванням положень ст. 89 ПКУ, право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває у його власності, господарському віданні або оперативному управлінні на день виникнення такого права, і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу, крім випадків, передбачених п. 89.5 ст. 89 ПКУ. Також право податкової застави поширюється на майно, яке платник набуде у майбутньому.

Якщо балансова вартість майна менша за суму податкового боргу, право податкової застави поширюється на це майно. У разі, якщо балансова вартість не визначена, оцінка здійснюється відповідно до Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» зі змінами та доповненнями.

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, що відповідає сумі боргу платника, відповідно до ст. 89 ПКУ.

Право податкової застави не поширюється на:

• • майно, визначене п.п. 87.3.7 п. 87.3 ст. 87 ПКУ;

• • іпотечні активи, що належать емітенту і забезпечують випуск іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також грошові доходи від них до повного виконання емітентом зобов’язань;

• • склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов’язань за випуском звичайних іпотечних облігацій.

Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника не перевищує 180 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису (абзац перший п. 89.3 ст. 89 ПКУ).

Більше інформації можна знайти у «Базі знань»  (категорія запитань 128.03) Загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.